„Те, що справді важливе, дає сили вистояти“

Пані Наталіє, Вам довелося скасувати відкриття виставки #StolenMemory у Вашій бібліотеці, заплановане на 2 лютого. Чи могли б Ви пояснити, із чим це пов’язано?

Після серйозної атаки на нашу інфраструктуру 9 січня, внаслідок якої насамперед пошкоджено енергосистему, електропостачання майже відсутнє. Щодня ми сподіваємося, що з’явиться бодай трохи електроенергії, щоб бібліотека продовжувала працювати. Для нас електрика є критично важливою. Наша бібліотека опалюється електричними котлами. За відсутності електроенергії немає й опалення, а температура в будівлі дуже швидко знижується. Без електрики не працюють стаціонарні телефони, комп’ютери та сервери, а відвідувачі не мають доступу до важливих інформаційних ресурсів. У нас є портативна зарядна станція, однак вона не здатна покрити всі наші потреби.
Нічний обстріл також завдав пошкоджень самій будівлі. Ударною хвилею вибито вікна та зруйновано частину стель у кількох приміщеннях. Проте найважливіше — ніхто з наших співробітників не постраждав, а бібліотечні фонди залишилися неушкодженими. На жаль, за таких умов неможливо проводити виставку. Але ми дуже цього прагнемо й робимо все можливе, щоб невдовзі відкрити виставку #StolenMemory. Я переконана, що це відбудеться найближчим часом.

Тобто, попри все, Ваша бібліотека працює?

За майже чотири роки війни це стало для нас найбільшим випробуванням. Щоранку о 9-й годині ми приходимо на роботу та працюємо до 15-ї — у холоді, часто без електрики протягом багатьох годин, інколи до восьми годин на день. Бувало, що й увечері вдома світла також не було. Попри це ніхто з нас не втрачав надії. Коли електропостачання відновлювалося (навіть якщо лише на кілька годин), ми раділи, мов малі діти, і працювали, як працьовиті бджілки.

Що це означає для вашої роботи й особистого життя?

Це наша реальність життя в Україні — одні тримають фронт, інші працюють у тилу. Ми працюємо щодня з понеділка по п’ятницю. Болісно усвідомлювати, що війна постійно руйнує наші плани й заважає роботі, що зустрічі та презентації знову й знову доводиться переносити. Від початку повномасштабного вторгнення бібліотека не припиняла своєї роботи. Ми усвідомили, наскільки важливою є наша бібліотека та її інформаційні ресурси — особливо в час, коли культурна й архітектурна спадщина України зазнає знищення.
Тож ми продовжуємо працювати, і наші відвідувачі й далі приходять до бібліотеки. Вони користуються традиційними картотеками та беруть книги в бібліотеці. Читальна зала має великі вікна, тож люди можуть працювати з книгами за достатнього денного світла. Так ми й живемо — з надією та вірою в те, що все це невдовзі закінчиться. У будь-якому разі безпека людей зараз є найважливішою.

Дозвольте запитати, як Ви оцінюєте свою особисту безпеку?

Чесно кажучи, я не знаю, як насправді можу себе захистити. Мій чоловік на війні, а синові невдовзі виповниться 25 років, і він також захищатиме нашу країну. Я значно більше хвилююся за них, ніж за себе. Саме тому намагаюся зосереджуватися на роботі. Вона допомагає триматися й не втрачати внутрішньої рівноваги.

У Вашій архітектурно-будівельній бібліотеці зберігається цінна культурна спадщина. Як Вам вдається захищати цінні архівні фонди від знищення?

У бібліотеці зберігаються унікальні матеріали з архітектури, будівництва та мистецтва, тому ми намагаємося максимально оцифровувати наші фонди. Бібліотека розміщена в сучасній будівлі, фондосховища розташовані всередині приміщення й оснащені системами клімат-контролю та вентиляції. Щойно з’являється електропостачання, ці системи працюють на повну потужність.

Чому Ви попри все не відмовляєтеся від планів провести виставку? Чому вважаєте важливим саме зараз розповідати ці українські історії #StolenMemory з минулого?

Коли я вперше почула про проєкт #StolenMemory, це глибоко мене зворушило. Коли живеш у час війни, у час, що щодня приносить смерть, біль і людські страждання, мабуть, лише тоді по-справжньому починаєш розуміти, про що ця виставка. Вона — про жахи війни, про цінність людського життя, про пам’ять про найдорожче та про шляхи зцілення. Це надзвичайно гуманний проєкт, який не має терміну давності. Його мета — відновити втрачене та возз’єднати розлучене.
Виставка #StolenMemory розповідає не лише про минуле. Вона також говорить про прагнення виправити помилки, допомогти віднайти й повернути найдорожче. Для мене вона також стосується сьогодення — жахів війни та її страшних наслідків, болю та втрат, злочинів проти людяності, зламаних доль і вкрадених життів. Я не знаю, скільки років знадобиться, щоб цей біль минув. Я сподіваюся, що він ніколи не зникне.

Ви організовуєте виставку разом з Арользен Архівами та ГО «Простір толерантності». Як відбувається співпраця в умовах, коли відключення електроенергії ускладнюють комунікацію та логістику?

Коли відключення електроенергії відбувалися за чітким графіком, працювати було простіше — ми могли краще планувати робочий день. Зараз нам доводиться постійно підлаштовуватися до обставин. Коли немає світла, ми виконуємо ті завдання, для яких не потрібні ні електрика, ні доступ до інтернету. На щастя, наші партнери з розумінням ставляться до умов, у яких ми живемо та працюємо, і до того, що інколи я не можу вчасно відповісти на електронні листи чи дзвінки. Ми щиро вдячні всім за розуміння.
Для нас це не перший спільний проєкт, який ми реалізуємо в умовах війни. У мене є віддана команда фахівців, які добре знають свою справу. Усе було ретельно сплановано: експонати та матеріали вже доставлені до бібліотеки. Тепер нам залишається лише пережити сувору зиму та дочекатися слушного моменту для відкриття виставки.

Що Ви плануєте робити далі, щоб відкрити виставку для відвідувачів, і що допомагає Вам триматися в ці непрості часи?

Я мрію про генератор, який забезпечив би безперебійну роботу серверів, щоб користувачі бібліотеки та відвідувачі виставки могли в будь-який час отримати доступ до інформаційних ресурсів. Я не сумніваюся, що виставка незабаром відкриється для відвідувачів. Коли те, що ти робиш, справді важливе, саме це й допомагає вистояти, зберегти стійкість і рухатися вперед. Ми маємо витримати цю війну, адже ті, хто захищає нас на передовій, мусять витримувати значно важчі випробування.

#StolenMemory — це також можливість відшукати втрачене. Що Ви очікуєте від мешканців Києва, коли виставка відкриється?

Я сподіваюся, що виставка в бібліотеці не залишить байдужим жодного відвідувача й надихне людей самим долучатися до пошуку втраченого, аби його можна було повернути. Важко уявити почуття тих, хто після стількох років знову отримує свої особисті речі. Заради цього важливого й зворушливого моменту справді варто докласти будь-яких зусиль.